Среда, 14 Ноября 2018 г.

Сообщество Голодомор



К списку сообществ | В начало сообщества | Добавить запись

Автор: Перчик

Кировоград: финансист Ленина, чьим именем назвали завод

20:30 16/09/2015


Арон Шмуль Рафулов Таратута народився в Новомиргороді 7 квітня 1881 року. Ще хлопчаком, перебравшись до повітового міста, трохи попрацював на невеликому єлисаветградському заводі Шкловського (пізніше носив, а може й носить, ім’я Таратути – та й сам завод чи ще існує). Той швидкоплинний час не зробив Таратуту передовиком виробництва.
У 1896–97 роках юнак зійшовся з місцевими соціал-демократами, які ще менше проявляли ентузіазму в цехах та за верстатом. Уже в 1898 році молодого бунтаря заарештовали на п’ять місяців. Тоді в Єлисаветграді склалася велика група однодумців. Його рідний брат Євсей з дружиною Елькою (до речі, батьки радянської письменниці Євгенії Таратути), брати Гросмани – Абрам та Іуда, Копель Ерделєвський, Янкель Криловський, Ізраїль Кніжнік теж пройшли перші випробування в Єлисаветградському гуртку РСДРП та в місцевому «Південно-Російському союзі робітників». Усі згадані колишні есдеки згодом стали відомими убійниками, створивши групу терористів анархістів-безмотивників. Деякі загинули ще за царизму, інших дітей пожерла мати-революція у кінці тридцятих років ХХ століття. Та не про них мова.
Весною 1902-го Арона знову заарештовують і засуджують до півторарічної відсидки у в’язниці та подальшого заслання. Але через рік він утік і невдовзі подався на Кавказ, де звів знайомства і співпрацював з молодими експропріаторами, уродженцями міста Горі, Камо (Тер-Петросяном), Сосо (Джугашвілі), Сергієм Кавтарадзе – однолітками й однопартійцями. Арешти, втечі, підпілля.
Після жовтневої амністії у 1905-му він уже працює секретарем Московського комітету більшовицької партії, прибравши партійне псевдо «Віктор Костянтинович». Тут його бойовий шлях перетнувся із секретарськими дорогами Розалії Землячки (Залкінд), відомої як вкрай скандальна і в’їдлива особа. Навколо цього «Віктора», починаючи з 1906 р., накопичилось багато темних підозр і звинувачень. Не лише Землячка, але й такі врівноважені люди, як Іван Саммер, Олександр Богданов, стверджували, ніби Таратута є агентом-провокатором. Хоча підозри тоді були безпідставними, вони зайвий раз довели, настільки слизьким типом був наш земляк, котрому мало хто вірив.
На цей час припадають його знайомство із сім’єю соціал-демократів Шмітів і кохання до юної Єлизавети Павлівни Шміт.
Дозволимо екскурс у минуле цієї неординарної родини. У рукописному варіанті московської авторки А.Бегічевої «Декабристы Пресни» описується шлях у революцію нащадків павла Шміта і Віри Морозової. Він – власник надзвичайно престижної і прибуткової меблевої фабрики, клієнтами якої були навіть деякі монарші двори Європи. Дружина – улюблена донька купця-мільйонера із старообрядців Вікули Морозова. Їхні діти Микола (1883), Катерина (1884), Єлизавета (1887) та Олексій (1890) потрапляють у поле зору російськиз соціал-демократів, котрі будують фінансову базу партії. Репетитором до Шмітових дітей влаштовується студент-правник Михайло Михайлов. І трапилося так, що перед вибухом першої російської революції усі діти тоді уже покійного фабриканта сформувалися в переконаних марксистів.
Найстарший Микола, досягши повноліття (за царськими законами – 21 рік), повновладно розпоряджався спадщиною. Виділяє великі суми на озброєння і утримання бойовиків, на підпільну пресу. Зрештою у грудні 1905 року в розпал повстання й сам виходить на барикади. Михайло Михайлов призначається особисто відповідальним за безпеку Шміта. Настільки це було важливо, видно з того, що той командував так званою «кавказькою дружиною», що охороняла основних наповнювачів партійної каси Максима Горького та його громадянську дружину Марію Андреєву, котра, власне, і спокусила Горького та крупного промисловця Саву Морозова у революціонери.
Після придушення збройного виступу на Прєсні, де на фабриці Шмітів знаходилася опорна база повстання, 17 грудня Миколу заарештовують. Тюремну «баланду» в’язень куштував чотирнадцять місяців у камері одиночці. Щоправда, те меню складалося зі звичного харчу купців-мільйонерів, та ще жандармський офіцер розважав тимчасового гостя» душевними розмовами. У результаті тих милих посиденьок Шміт розкрив усі таємниці, доступні йому. А багаті родичі добилися взяття його на поруки. Але арештант відмовився виходити на волю, мотивуючи, що там його обов’язково вб’ють – зрозумів: багато наговорив зайвого. Зрештою, так і трапилося. Його в ніч на 13 лютого 1907 року знайдено в тюремній лікарні зарізаним шматком віконного скла. Хто до того приклався, – чи вчинено самогубство, чи поліція або революціонери там причетні, – залишилося таємницею.
Сімейні капітали Микола Шміт, за соціал-демократичною версією, нібито через сестер усно заповідав партії, що встигла розділитися на меншовиків та більшовиків. Між фракціями почалася жорстка боротьба за спадщину. Леонід Красін, один із трьох лідерів «більшовицького центру», писав тоді Горькому і Андреєвій: «…призначена нам Єлизаветою Павлівною частка спадку складає 1,5 млн… Необхідно поспішити реалізувати цю долю, але те можливо виконати лише шляхом заміжжя дівчини; було б злочином втратити для партії такі визначні за розміром кошти…».
Річ у тім, що старша сестра Катерина вступила у шлюб з виходцем з Єлисаветграда греком Андриканісом, котрий був меншовиком, а неповнолітня Єлизавета перебувала в інтимних стосунках з Віктором Таратутою. У листі Красіна йшлося про її заміжжя, але Таратута перебував на нелегальному становищі, то й шлюб з ним неможливо було взяти.

У більшовицькому мозковому центрі визріває сценарій фіктивного одруження молодшої сестри із бойовиком, конструктором вибухових пристроїв і організатором контрабандного ввозу зброї з-за кордону Олександром Ігнатьєвим. Дівиця зустріла пропозицію без ентузіазму. Ігнатьєв теж не був у захваті, оскільки мав іншу наречену, але керівний перст вказав на нього, а для есдека партійна дисципліна – понад усе. Зобов’язуюче рішення прийнято безпосередньо Леніним ще в серпні 1907 року на засіданні, яке проходило на дачі Віктора Таратути в селищі Пікіруккі поблизу Виборга. Крім партійців туди запрошено родичів Миколи Шміта (як спадкоємців), юристів від зацікавлених сторін. Справу більшовики повели рішуче. Коли пролунало якесь заперечення, Віктор Костянтинович металевим голосом, аж Ленін здригнувся, попередив: «Хто затримуватиме гроші, того ми усунемо!» Так описував подію учасник тієї наради С.Шестернін.
Очевидно, якусь дещицю вдалося вилучити вже тоді, бо через три місяці Ілліч з Надією Костянтинівною подалися до Женеви з далекосяжними планами. На капрійській віллі Горького у квітні 1908 року зібралося добірне товариство, щоб упродовж двох тижнів опрацювати в деталях всі повороти, що можуть виникнути при втіленні розробленої Красіним і підтриманої Леніним фінансово-шлюбної афери.
Сестри Шміт з чоловіками емігрують до Франції, але основна маса грошей залишається недоступною в російських банках. Опинившись без засобів для існування, покинута Таратутою Єлизавета робить ще одну спробу порозумітися з партійним керівництвом щодо злощасного шлюбу: вона велосипедом добирається до Швейцарії, де осів Ленін. Після крутої розмови нарешті згоджується вінчатися з Ігнатьєвим. Які доводи привів вождь, аби переконати піддану сумнівам жінку? Чому не погодився почекати кілька тижнів, щоб Єлизаветі виповнився двадцять один рік – вік, коли вона стане вільно розпоряджатися власними капіталами? Швидше від усього його злякав випадок із старшою Катериною та її чоловіком Миколою Андриканісом, – вони відмовилися віддавати свою частку спадщини на революцію. А раптом і ця сестриця піде за старшою. Крім того фаховий юрист Ульянов заявив, що не зупиниться перед оголошенням її недієспроможною, а родичі підуть на це, аби гроші залишилися у родині. У такому разі той спадок на потрапить ні в партійну казну, ні сама власниця не зможе ними користуватися. Коли ж співпрацюватиме з більшовиками, то достатня рента буде їй забезпечена. Норовлива упокорилася.
Церемонія відбулася 23 жовтня 1908 року після матеріального заохочення персоналу православного кафедрального собору в Парижі. У Росії молодята не ризикнули шлюбитися тому, що очікували всіляких заборон та неприємностей від влади.
Дійство зібрало чимало цікавих, від очей котрих пишна сукня не сховала характерну для вагітних повноту нареченої. Боярами молодого виступали вже згаданий Михайло Михайлов і… Віктор Таратута. І саме їм випало відбити умовну термінову телеграму агентам у Москві, що настає кульмінація – переказ спадщини з Білокам’яної до «Ліонського кредиту».
Через кілька днів після торжеств, на які запрошено вершки російської громади в Парижі (Інатьєв, як-не-як, – синок штатського генерала, а наречена – внучка мультимільйонера із клану Морозових, закрутилася громіздка юридично-фінансова машина. Тільки-но капітал перекочував у французький банк, Ігнатьєв склав валізи і подався на Капрі, вважаючи, що його місія закінчилася.
Подружжя ще якийсь час спілкувалося, оформляючи розлучення, щоб зустрітися через двадцять років у же в СРСР, як випадкові знайомі юності. Обоє добре потріпані життям, хоча ще далеко не похилого віку (він 1880 року, вона – 1887-го).
Коли більшовики взяли владу, Ленін авторитетом Голови Раднаркому викликав із-за кордону Віктора Таратуту, призначив на фінансово-відповідальну посаду при своїй особі. Клопотами Надії Костянтинівни повернулася додому в 1922 році також Єлизавета Шміт з п’ятьма дітьми. Сім’я після тривалої розлуки воз’єдналася. Та ненадовго – до смерті Віктора в 1926 році.
Отже, на час останньої зустрічі жінки з Ігнатьєвим вона вже овдовіла. Його подружнє життя також не склалося, але помилок молодості вони не повторили.
Останнім для Олександра Михайловича стане 1936 рік. Для Єлизавети Павлівни 2 грудня 1937-го.


Добавить ссылку на материал в блог          Добавить ссылку на материал на форум


Ваш ник
e-mail для получения комментариев (необязательно)
Ваш комментарий


Східний Західняк | 20:31 22/09/2015
І який висновок ми маємо зробити з цієї історії? Зібралася купа жидів, і давай робити гешефт, під назвою "ЗАВАЛИМ РОССИЮ, ОТРИМАЄМО НЕМІРЯНІ ГРОШІ, А З НИМИ І ДО СВІТОВОГО ПАНУВАННЯ ВЖЕ БУДЕ НЕДАЛЕКО..." Жаль, що ще ПАРВУСА там не згадали. А Лєнін без Парвусових настанов і гадки не мав, як до того ПАНУВАННЯ дійти. А тут його "осінило" - ДАЙОШ МИРОВУЮ РЕВОЛЮЦИЮ! Залишалися дрібнички: КАК ОДУРАЧИТЬ ТИМИ ЛОЗУНГАМИ РАБОЧИЙ КЛАСС? На наш великий жаль - ПОЛУЧИЛОСЬ! Ось тепер ГОЇ вже століття розгрібають те,

Новое в сообществах