Понедельник, 23 Апреля 2018 г.

Сообщество Жилищные условия



К списку сообществ | В начало сообщества | Добавить запись

Автор: Повитруля

Рассказ о поездке в Луганск

17:29 12/09/2014

Удивлялся тому, как люди выживают там с маленькими детьми. — Рассказ о поездке в Луганск

Луганчане, которые недавно побывали в городе, делятся своими впечатлениями. Предлагаем вашему вниманию еще один рассказ о поездке в город.

«На таможне туда людей не очень много. Мы в колонне из машин были где-то тридцатые. Пока стояли, сзади собралась такая же очередь. Дорога на Краснодон еще более-менее. Дальше — хуже, особенно Новосветловка. Дома, которые около дороги стоят, все разбиты — крыш нет практически нигде. На дороге очень много осколков, а еще больше неразорвавшихся снарядов. Ехать нужно очень осторожно.

Дальше Луганск. Все, как и говорят — до обеда город живет. Возле нас рынок работает. Можно купить абсолютно все — даже живую рыбу (видел хороших карасиков по 20 грн). Только все дорого и денег у людей уже нет. На рынке работают даже модули с одеждой и бытовой химией. Хлеб есть. За ним очередь не большая. Страшнее всего смотреть на бабушек и дедушек, которые тянут воду на тележках. Немного побыли волонтерами — помогли старикам воду домой занести. Многим же ж подниматься на 8- 9 этажи. Транспорт ходит. Проезд — 3 грн. Город побит.

Относительно людей с автоматами. Их очень много. Но они никого не трогают. Все они ездят на машинах без номеров. И на машинах у всех разные надписи. У кого «ЛНР», у кого «Новороссия», у кого просто какой-то флаг торчит.

В 3 часа дня город вымирает. Начинают ездить на машинах с сиренами. После 3-х часов передвигаться по городу жутко. Такое чувство, что за тобой постоянно кто-то наблюдает. За почти три дня в городе, никто ни разу не остановил и не подошел.

Город метут, убирают. Коммунальщики работают. Но денег им никто не платит. Они получают талоны, которые потом меняют на продукты. Денег пока никто не обещает.

Думал много нафоткать — не получилось. Хорошо, что добрые люди подсказали, что этого лучше не делать — лишишься камеры и упекут куда-то на 15 суток. Больше решил не рисковать. Удивлялся тому, как люди выживают там с маленькими детьми. Заметил что все стали более дружные, сплоченнее.

Когда ехали назад, в Краснодоне уже был свет. Хорошо ловила связь МТС. В Луганск тянут свет из Краснодона и Лутугино.

Страшно было ночевать дома. Темнота и гробовая тишина приводят в ужас. Назад на таможне людей в разы больше. В очереди стояли больше 6 часов», — рассказал луганчанин корреспонденту CXID.info.


Добавить ссылку на материал в блог          Добавить ссылку на материал на форум


Ваш ник
e-mail для получения комментариев (необязательно)
Ваш комментарий


Z | 23:56 12/09/2014
Напевно, те про що я скажу сподобається далеко не всім, бо моя точка зору сьогодні дуже не популярна. Власне, я й не претендую на право істини, бо вона у кожного своя. Втім, вибачте, наболіло. Останнім часом, читаючи повідомлення в ЗМІ та роздуми різних людей, ловлю себе на думці, що світ стає занадто рябим. Для мене очевидно, що відбувається неприхована підміна понять і поширюється якась нездорова пропаганда дезертирства. Вертаючись думками до «іловайського котла», з болем згадую тих хто вже ніколи не повернеться... Серед загиблих, зниклих безвісти і полонених в цьому кошмарі, були й ті, кого знав особисто… Чи можна було цього уникнути? Що стало головною причиною цієї трагедії? Зрада і дезертирство. Саме так, зрада і дезертирство. Порятунок одних за рахунок загибелі інших. .. Героїзм одних – втеча інших. В силу певних обставин я знаю дуже багато і маю значний обсяг інформації, щодо «іловайського котла» і не тільки. Я постійно на зв'язку з комбатами наших Добровольчих Батальйонів Спецпризначення МВС, що перебували в цьому пеклі і прекрасно розумію, що відбулося. Нам відомі номера частин, імена командирів секторів, підрозділів та точна кількість тих військовослужбовців, що без попередження покинули свої позиції, оголивши тили своїх побратимів, підставивши їх під масований удар і оточення ворога. Безперечно, не без участі і вищих командирів. Втім, я не збираюся нікому давати юридичну оцінку. Нехай це робить ГПУ. Я про людське. Сьогодні, стало дуже популярним виправдовувати дезертирів. Більш того, робити з них ледь не праведників, що втікаючи з полі бою зберегли життя солдат. Ні, друзі, за таких обставин, це не правильно. Так не годиться. Батальйон ТО «Прикарпаття". Нічого особистого, але... Вони, без узгодження, нікого не попередивши, просто відійшли з бойових позицій під Іловайськом і повернулися додому. «Які ж вони молодці!», - кричать звідусіль... Губернатор Івано-Франківщини, з квітами і оркестром зустрічає їх як героїв… Дякувати Богу, Президент вже звільнив цього голову ОДА. Всі в захваті від рішення командира, що просто втік, хоча й привіз 400 чоловік неушкодженними. А чи задумався хтось яка ціна цієї втечі і такого «порятунку»? Чи задумався хтось, скільки наших хлопців полягло в результаті їхнього дезертирства? Адже, інші бійці залишилися неприкритим з тилу. Хіба, у них не було матерів, дружин, сестер, дітей? Хіба, коли ви брали до рук зброю не знали, що йде війна? Хіба, ви не знали, що це ризик, а на війні вбивають? Напевно знали, але не були готові. То навіщо було йти? Я прекрасно розумію мотивацію цих людей і в той самий час, я просто не можу з цим змиритися. Для мене вони – дезертири! Крапка. Саме тому, неприємно вразило, коли наші друзі і соратники з «Батьківщини», з пафосом і «фанфарами» викупили з під-арешту комбата-дезертира… Одне питання: коли ви робите дезертирів героями, ви це робите по незнанню чи у пошуках дешевої популярності? Всі, хто чогось не знає – приходьте до мене. Я вам назву прізвища та імена наших загиблих Героїв, поранених, взятих у полон, пропалих безвісти. В тому числі, розкажу про їхні родини, що залишились без своїх годувальників. Повірте, я добре знаю ціну героїзму і ціну зраді. Насправді, істина дуже проста: є воїни-патріоти, що народжені і готові класти життя за Україну, є інші. Я також щиро переймаюся за хлопців, що не витримали і покинули свої позиції. Але не можна це робити ціною життя інших… Якщо є сумніви, краще сидіти вдома. Ще в червні, в зоні АТО під Красним Ліманом, один бойовий генерал-нацгвардієць, сказав мені одну військову мудрість, котру я запам'ятав назавжди: «Якщо в підрозділі кожен готовий померти, то такий підрозділ обов'язково виконає завдання і виживе. А якщо у підрозділі є ті, хто хоче вижити, то такий підрозділ ризикує стати приреченим ...». Ось так. Рекламувати спасіння дезертира від покарання – це не гідність. Це зрада тих справжніх Героїв, що загинули в «іловайському котлі», у війні за визволення України… Друзі, не можна гратися з такими речами і не бачити очевидного. Героїв потрібно називати Героями! А дезертирів – дезертирами. Навіть тоді, коли ця теза зовсім не популярна. Дякую за розуміння.
John | 11:52 13/09/2014
Не исключен (а может уже и заключен) военный союз США с Китаем против России. В случае развязывания полномасштабной войны в Украине, США уничтожают российские подземные шахты с пусковыми установками ядерных ракет (это за считанные часы можно сделать), а Китай проводит наземную операцию. Оставшиеся ракеты на комплексах типа "Искандер" если и не все будут уничтожены, то обладают значительно меньшей мощностью. Да, Китай может потерять несколько (десятков) миллионов, но там население 1,5 млрда, а главное для них это приемлемо. К тому же надо учитывать, что Россия при таком раскладе по-любому проигрывает, и в случае использования ЯО против Китая, за это придется отвечать, так что не факт что будет использовано. Что остается, долбануть по Европе? А зачем, Европа не участвует в конфликте, да и жить как-то придется после поражения... Зачем Китаю это нужно? Получает территории, которые исконно считает своими, а это примерно 1/7 часть России. То что севернее может отойти под протекторат США, это все полезные ресурсы, включая и арктический шельф. Они без проблем будут поставляться в Китай. Вот такой вот сценарий...

Новое в сообществах